Музей у темряві «Третя після опівночі» руйнує бар’єри у спілкуванні між зрячими та незрячими

Третя після опівночі — найтемніша мить ночі. Тож не дивно, що саме цю назву для єдиного в Україні музею у темряві обрала його співзасновниця Аліна Марненко. Про музей та його унікальних гідів розповідає одна з «Безбар’єрних історій, які надихають», створених в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської.

У цьому музеї ви не побачите експонати, але зможете відчути їх на дотик, почути, вловити аромати. Ідея створення музею прийшла до Аліни несподівано: друзі розповіли, що побували на екскурсії у темряві в Німеччині, й після цього переоцінили багато речей у своєму житті, змінили ставлення до інших людей.

«Мені стало цікаво: невже такий короткий досвід — одна година в темряві — може настільки сильно впливати на людину. Дуже захотілось перевірити це на собі, але в Україні таких проєктів не було», – розповідає Аліна.

Тоді вона разом з другом працювала в IT та навіть не планувала відкривати музей чи соціальне підприємство. Але після кількох місяців роздумів та обговорень вони вирішили спробувати запустити такий проєкт.

«Якось ми натрапили на факт, що найтемнішою порою доби вважається третя година ночі. Тоді все стало на свої місця. «Третя після опівночі» — адже ми на екскурсії створили максимальні умови темряви, коли дійсно не розумієш різниці, відкриті в тебе очі чи заплющені. І в таких умовах мозок переключається з візуального на всі інші відчуття», – каже співзасновниця музею.

За її словами, місія проєкту полягає у тому, щоб руйнувати бар’єри у спілкуванні між зрячими та незрячими, а також працевлаштувати людей із порушеннями зору. Наразі в команді працює шість незрячих гідів, які провели екскурсії для понад двадцять тисяч людей.

Екскурсія влаштована таким чином, що відвідувачі знайомляться зі своїм гідом вже у темряві. Це дає їм можливість відчути людину замість того, щоб концентруватися на її зовнішності.

«Якщо ти не бачиш — на цьому життя не закінчується, є багато цікавих подій, речей, яким можна радіти і насолоджуватися життям. Прогулянки зі зрячими людьми в нашому музеї — це такий легкий та ненав’язливий спосіб донести людям і показати життя незрячих, з чим вони кожного дня стикаються, і як це буває. Якщо описати мою роботу, то для мене це насамперед заряд позитиву», – розповідає гідеса Віталія Ясінко.

Ще одна гідеса, Вікторія Шевчук, каже, що робота в музеї дає їй можливість відкрити сторінку про незрячих людей для тих, хто про них нічого не знає.

«Я думаю, що багатьох людей ми навіть надихаємо на якісь більш сміливі вчинки. Ну, наприклад, коли я кажу, що галопом скакала на коні, плавала з дельфінами або літлата з парашутом, була на Говерлі — і ось такі дрібнички із мого життя їх надихають», – поділилася Вікторія.

Музей пропонує кілька інтерактивів для відвідувачів. Насамперед це екскурсії в темряві: на п’яти локаціях музею ви проживете звичайний день, наприклад, крокуватимете сходинками, відчинятимете двері ключем, але в незвичних умовах — в повній темряві.

Ще один інтерактив — мистецтво на дотик. Це можливість як для зрячих, так і для незрячих гостей тактильно познайомитися з творами мистецтва. Серед експонатів музею — барельєфна картина «Мона Ліза», зменшена тактильна копія римського Колізею, статуї Батьківщини-Матері, портрет Івана Франка.

Якщо захочете відчути місто, гіди музею проведуть екскурсію Києвом у повній темряві. З маскою на очах і з тростиною в руках ви прогуляетесь з незрячим гідом вулицями столиці. Для пар в музеї пропонують побачення у темряві.

«Бар’єрів є досить багато, тому що місто, на жаль, не адаптоване для незрячих… Дуже мало озвучених світлофорів, мало адаптованих переходів. Скажу відверто: в Україні найбільша проблема — це, напевно, тротуари, тому що там дуже багато ям, нерівний асфальт», — ділиться своїм досвідом співробітниця музею.

Музей у темряві не лише допомагає людям переосмислити здавалося б звичні речі, а й руйнує хибні уявлення про незрячих людей. Наприклад, що вони не здатні пересуватись містом, ходити в магазин, користуватися гаджетами тощо.

«Люди часто навіть не підозрюють, що незрячі насправді користуються і комп’ютером, і сенсорним телефоном. До речі, незрячі так класно володіють комп’ютером, що багато хто зараз працює програмістами навіть у міжнародних фірмах», – каже Вікторія Шевчук.

За словами проєктної менеджерки музею Дарини Дячук кожен відвідувач отримує тут свої унікальні враження та досвід.

«За три роки в музеї побувало понад двадцять тисяч людей. І у всіх — позитивні відгуки. Вони різні, тому що у всіх різне сприйняття. Хтось переосмислює все життя і каже, що цей досвід допоміг йому більше ніколи не жалітись, краще розуміти інших. Хтось дуже загострюється на власних відчуттях. Для когось це унікальна можливість поспілкуватися з незрячими», – розповідає Дарина.

Єдиний в Україні музей у темряві чекає на нових відвідувачів, щоб продовжувати відкривати нові межі сприйняття світу — світу без бар’єрів.