Стаття має дві сторони -
звичайну: Освіта,
якій заважають бар’єри та альтернативну Освіта,
де дбають про інтереси
Освіта,
якій заважають бар’єри Освіта,
де дбають про інтереси





Ми були вдома. Я прокинулась від вибухів, діти нічого не почули. Розуміння, що почалася війна, прийшло одразу. Чи були ми готові до цього — ні, не були. Була розгубленість і шок.
Наш дім недалеко від мосту Патона, і ми розуміли, що це одна із важливих транспортних артерій. До того ж, поряд з нами не було бомбосховищ. Зібрали дітей, кицю і виїхали в бік Івано-Франківська. Потім — за кордон.
Даша, наша старша дочка, має аутизм. Як і всі діти з таким діагнозом, вона прив’язана до режиму, і будь-які зміни викликають стрес. На новому місці, особливо на початку, була дуже потрібна підтримка — і їй, і нам. Процес адаптації став для нас маленьким персональним пеклом, і не можна сказати, що він завершився.
Ми з чоловіком працювали з психологом — це дуже допомогло. Напередодні ми нарешті знайшли психолога для дитини.
Стараємось виходити на прогулянки. Коли Даші було важко – пропонували їй малювати, і це теж допомагало.
Не можу сказати, що ми розуміємо, яким буде майбутнє. Наразі ми в чужій країні, тут чужа мова і люди. Однак наші діти в безпеці, і ми стараємося жити далі.
Якою має бути освітня безбар’єрність?
Раніше дітям, що не навчаються в загальноосвітніх школах, система освіти пропонувала єдиний шлях: спеціальні інтернати та санаторні школи. Держава витрачала на такі заклади колосальні ресурси, але вони лише посилювали бар’єри у суспільстві та не допомагали нікому.
Сьогодні є інший шлях — забезпечити всім дітям без винятку умови для розвитку і соціалізації.
У країнах-лідерах освітньої галузі навчання розглядається як право, а не привілей.
Красномовний приклад — Фінляндія, яка взяла курс на підтримку вразливих учнів у звичайних школах замість сегрегованого навчання. Багато ресурсів початкових шкіл приділяється подоланню їхніх труднощів у навчанні. Наприклад, у всіх фінських школах закріплені спеціалісти для підтримки будь-якого учня, який потребує додаткової допомоги.
Результат — кращі освітні показники навіть найменш успішних учнів у порівнянні з іншими країнами.


Олена разом із чоловіком Сергієм виховує двох доньок.
Коли старшій доньці Даші було 3 роки, батьки дізналися, що в неї розлад аутистичного спектра. Щоб створити інклюзивне освітнє середовище, гімназія, у яку хотіли влаштувати Дашу, повинна мати психолога та тьютора, а також ресурсну кімнату для відновлення. Але заклад протягом року відтягував облаштування. Олена фактично стала тьютором та сама сиділа на заняттях доньки. А пізніше родина неодноразово стикалася з негативним ставленням з боку батьків інших дітей.
Та попри непристосованість шкіл і проблеми інфраструктури, найскладнішим Олена вважає саме психологічний аспект і ставлення з боку інших. Мати називає три речі, яких найбільше не вистачає сім’ям у схожих ситуаціях:
1. Психологічна підтримка батьків хоча б у перші пів року з моменту інформування.
2. Активне навчання всіх спеціалістів, дотичних до дитини — від учителів до тренерів гуртків, — як коректно реагувати на поведінку дітей з особливими освітніми потребами.
3. Роз’яснювальна робота з іншими батьками, яка допоможе зняти тривогу та відповісти на питання, що їх хвилюють.
Олена додає: головне, що потрібно батькам у схожих ситуаціях — не особливе ставлення, а умови, за яких їхнє життя не відрізнятиметься від життя будь-якої іншої родини.
Олена разом із чоловіком Сергієм виховує двох доньок.
Коли старшій доньці Даші було 3 роки, батьки дізналися, що в неї розлад аутистичного спектра. Щоб створити інклюзивне освітнє середовище, гімназія, у яку хотіли влаштувати Дашу, повинна мати психолога та тьютора, а також ресурсну кімнату для відновлення. Але заклад протягом року відтягував облаштування. Олена фактично стала тьютором та сама сиділа на заняттях доньки. А пізніше родина неодноразово стикалася з негативним ставленням з боку батьків інших дітей.
Та попри непристосованість шкіл і проблеми інфраструктури, найскладнішим Олена вважає саме психологічний аспект і ставлення з боку інших. Мати називає три речі, яких найбільше не вистачає сім’ям у схожих ситуаціях:
1. Психологічна підтримка батьків хоча б у перші пів року з моменту інформування.
2. Активне навчання всіх спеціалістів, дотичних до дитини — від учителів до тренерів гуртків, — як коректно реагувати на поведінку дітей з особливими освітніми потребами.
3. Роз’яснювальна робота з іншими батьками, яка допоможе зняти тривогу та відповісти на питання, що їх хвилюють.
Олена додає: головне, що потрібно батькам у схожих ситуаціях — не особливе ставлення, а умови, за яких їхнє життя не відрізнятиметься від життя будь-якої іншої родини.

У 2021 році в Україні функціонувало 718 інтернатних закладів різних типів. Для деяких дітей спеціальні заклади — єдиний шлях отримання освіти, та не зважаючи на форму закладу, кожна дитина заслуговує, щоб її освіта була повноцінною.
На утримання інтернатів держбюджет виділяє 150 млн гривень щороку. Та підтримувати бар’єри для всіх — не лише дорогий, але й марний шлях розвитку.
У грудні 2009 року Україна ратифікувала основні міжнародні документи про забезпечення прав дітей згідно зі світовими стандартами освіти. Серед них є Конвенція ООН про права людей з інвалідністю, що зобов’язує державу ввести інклюзивну модель освіти. На практиці це означає створення середовища, що дасть змогу всім дітям бути рівними учасниками навчання в єдиному просторі відповідно до їхніх потреб і можливостей.
А інтернатні заклади, що дбають про дітей зі складними порушеннями, зможуть зосередитися не лише на реабілітації, але й надавати високий рівень освіти.
Ще 6 років тому в інклюзивних класах в Україні навчалися 2720 дітей*
Сьогодні в інклюзивних класах навчається 19 345 учнів*, їхня кількість збільшилась у 7 разів


Чому інклюзивна освіта важлива для дітей?
Причин багато. Діти отримують важливий досвід взаємодії з іншими людьми, побудови стосунків, розвивають свої інтереси й таланти. Отримують змогу вступити до закладів професійної та вищої освіти нарівні з іншими. Вільно спілкуються з однолітками, завдяки цьому стають більш самостійними, а якість їхнього життя підвищується.
Чому інклюзивна освіта важлива для всього суспільства?
Причин багато. Залучена у навчання дитина відчуває, що вона важлива, що її думкою цікавляться. А з боку суспільства це розвиває атмосферу спокійного сприйняття відмінностей інших. Інклюзивна освіта формує новий світогляд. А він у майбутньому впливає на різні сфери життя суспільства.


24% українців вважають бар’єром упереджене ставлення до дітей з інвалідністю з боку інших дітей
Інклюзивна освіта допомагає змалку зрозуміти, що всі ми — різні, але рівні
Що таке
освітня безбар’єрність?
Що таке
освітня безбар’єрність?
Це можливості для навчання для всіх громадян, незалежно від віку та стану здоров’я. Інклюзивне та доступне освітнє середовище, в якому кожен може навчатися протягом життя. Це можливість професійного розвитку для людей і кадрового потенціалу для країни.
Це можливості для навчання для всіх громадян, незалежно від віку та стану здоров’я. Інклюзивне та доступне освітнє середовище, в якому кожен може навчатися протягом життя. Це можливість професійного розвитку для людей і кадрового потенціалу для країни.


Безбар’єрність стосується кожного.
За різними даними, до маломобільних груп населення належать від 30 до 50 % українців. Це люди літнього віку, особи, здоров’я яких погіршене тимчасово (через травму чи хворобу), люди з інвалідністю, вагітні, діти до 7 років або люди з нестандартними розмірами тіла.
Та ніхто не має відчувати труднощів при самостійному пересуванні, орієнтуванні в просторі, отриманні послуг або інформації.
Безбар’єрність стосується кожного.
За різними даними, до маломобільних груп населення належать від 30 до 50 % українців. Це люди літнього віку, особи, здоров’я яких погіршене тимчасово (через травму чи хворобу), люди з інвалідністю, вагітні, діти до 7 років або люди з нестандартними розмірами тіла.
Та ніхто не має відчувати труднощів при самостійному пересуванні, орієнтуванні в просторі, отриманні послуг або інформації.