Стаття має дві сторони - звичайну: Місто, яке треба подолати та альтернативну Місто, де усім зручно
Місто, яке треба подолати Місто, де усім зручно
Повномасштабне вторгнення застало мене, коли я відпочивав на Західній Україні. Я вирішив повернутися на Київщину, і врешті-решт залишився тут — завдяки ЗСУ та нашим волонтерам.
На першому етапі був сильний стрес — як від дій росіян, так і від дій мародерів.
Мені пощастило мати можливість поступово відновити роботу, і це дуже відволікало від сумного та тішило, що я можу бути корисним там, де я є компетентним і ефективним.
Продовжую розвивати свій соціальний бізнес і велокультуру в Україні.
У 2050 році близько 70% людей проживатиме у містах. Кожен із нас сподівається, що до того часу ми зможемо називати їх «розумними».
Та розумне місто — це не лише транспорт без водія та екологічні джерела енергії. Фізична безбар’єрність — їхня обовʼязкова умова. У місті майбутнього враховані інтереси та потреби кожного, хто там мешкає.
Доступні міста — це не благодійність. Вони не лише зручні для всіх, але і вигідні.
У дослідженні Urban Institute проаналізовано зв’язок між безбар’єрністю та «економічним здоров’ям» 274 міст за останні чотири десятиліття. Міста, які враховують цінності різноманіття, інклюзивності та доступності, загалом мають кращі економічні показники.
Антон — соціальний підприємець і вже більше десяти років — велоактивіст.
Свого часу він відмовився від авто через затори і вплив вихлопів на екологію та клімат. А ще заради власного здоров’я. Сьогодні Антон пересувається велосипедом, а там, де це неможливо — громадським транспортом та таксі. Антон уже багато років вивчає досвід найкомфортніших міст світу і вважає Київ надто автоцентричною столицею.
Підприємець упевнений, що там, де комфортне особисте пересування, буде зручно і мамі з дитиною, і людині на кріслі колісному. Прикладом українського міста з подібною інфраструктурою Антон вважає Івано-Франківськ.
Щоб покращити безбар’єрність міста насамперед потрібні, на його думку, такі речі:
- велоінфраструктура, що поєднує різні «точки тяжіння» (наприклад, спальні райони та ділові центри);
- поправки до Правил дорожнього руху, зокрема зміна швидкісного режиму відповідно до європейських практик та його суворе регулювання.
Антон — соціальний підприємець і вже більше десяти років — велоактивіст.
Свого часу він відмовився від авто через затори і вплив вихлопів на екологію та клімат. А ще заради власного здоров’я. Сьогодні Антон пересувається велосипедом, а там, де це неможливо — громадським транспортом та таксі. Антон уже багато років вивчає досвід найкомфортніших міст світу і вважає Київ надто автоцентричною столицею.
Підприємець упевнений, що там, де комфортне особисте пересування, буде зручно і мамі з дитиною, і людині на кріслі колісному. Прикладом українського міста з подібною інфраструктурою Антон вважає Івано-Франківськ.
Щоб покращити безбар’єрність міста насамперед потрібні, на його думку, такі речі:
- велоінфраструктура, що поєднує різні «точки тяжіння» (наприклад, спальні райони та ділові центри);
- поправки до Правил дорожнього руху, зокрема зміна швидкісного режиму відповідно до європейських практик та його суворе регулювання.
Згадайте останню подорож містом. Якби про неї писали в газеті, якою була б ця нотатка? Новиною про 209 годин на рік у заторах? Розслідуванням про доступність переходів для людей з інвалідністю? Чи статтею, як безпечно пересуватися на велосипеді дорогою без велосипедної смуги?
Вуличні бар’єри складаються з дрібниць. Підземний перехід без пандуса, запаркований тротуар, зависокий поріжок у трамваї — звичні, майже непомітні приклади.
Уявіть ідеальну прогулянку містом. Найімовірніше, у ній немає нічого надзвичайного. Але все працює як треба. Тротуар біля під’їзду не заставлений автівками. Аби увійти в метро, не потрібно обходити стихійний ринок. Зупинка транспорту облаштована похилим підходом для людей з дитячими візками та інших маломобільних груп населення. Літній майданчик кафе не заважає перехожим. А додому можна поїхати на орендованому велосипеді добре освітленою вулицею.
Безбар’єрний маршрут складається з дрібниць.
Наскільки вулиця за вікном зручна для тебе?
Наскільки вулиця за вікном зручна для мами з дитячим візком, бабусі, людини на кріслі колісному або незрячої людини?
40% українців вважають бар’єром відсутність зручних маршрутів. І йдеться не лише про приємні прогулянки.
Бар’єри у місті виникають через різні причини: недотримання будівельних норм, брак знань в архітекторів та відсутність звички враховувати потреби усіх груп суспільства. Але справжні «розумні» міста починаються там, де враховують потреби людей у різних життєвих ситуаціях.
Прагнення зробити вулиці доступними для людей будь-якого віку, статі та можливостей — обов’язковий пункт розвитку будь-якого сучасного міста.
Справжні «розумні» міста починаються з того, аби врахувати потреби людей у різних життєвих ситуаціях.
Доступність міського середовища є одним з 17 пунктів програми сталого розвитку ООН*
Окрім безпечного та доступного житла, передбачаємо інвестиції у громадський транспорт та безбар'єрне міське планування*
Що таке
фізична безбар’єрність?
Що таке
фізична безбар’єрність?
Це зручна та фізично доступна інфраструктура населених пунктів, транспорту, територій та об’єктів загального користування. Інфраструктура, якою може користуватися кожен, незалежно від стану здоров’я, віку, функціональної спроможності, рівня заробітку, сімейного та фінансового статусу.
Універсальний урбаністичний дизайн — гарант безбар’єрності фізичного оточення: від адаптованої геометрії будівель до розширених функцій громадського транспорту.
Це зручна та фізично доступна інфраструктура населених пунктів, транспорту, територій та об’єктів загального користування. Інфраструктура, якою може користуватися кожен, незалежно від стану здоров’я, віку, функціональної спроможності, рівня заробітку, сімейного та фінансового статусу.
Універсальний урбаністичний дизайн — гарант безбар’єрності фізичного оточення: від адаптованої геометрії будівель до розширених функцій громадського транспорту.
Безбар’єрність стосується кожного
За різними даними, до маломобільних груп населення належать від 30 до 50% українців. Це люди літнього віку, особи, здоров’я яких погіршене тимчасово (через травму чи хворобу), люди з інвалідністю, вагітні, діти до 7 років або люди з нестандартними розмірами тіла.
Та ніхто не має відчувати труднощів при самостійному пересуванні, орієнтуванні в просторі, отриманні послуг або інформації.
Безбар’єрність стосується кожного
За різними даними, до маломобільних груп населення належать від 30 до 50% українців. Це люди літнього віку, особи, здоров’я яких погіршене тимчасово (через травму чи хворобу), люди з інвалідністю, вагітні, діти до 7 років або люди з нестандартними розмірами тіла.
Та ніхто не має відчувати труднощів при самостійному пересуванні, орієнтуванні в просторі, отриманні послуг або інформації.
