Стаття має дві сторони -
звичайну: Будівлі,
куди неможливо потрапити та альтернативну Будівлі,
де хочеться бути
Будівлі,
куди неможливо потрапити Будівлі,
де хочеться бути
Я належала до тих людей, які не вірили, що в 21 столітті, в центрі Європи, можлива така велика і така жорстока війна.
В перші дні вторгнення ми з синами-близнюками виїхали з Києва, і згодом — з України. Зараз ми у Варшаві, де нас прийняли друзі з нашої польської спільноти Sant’Egidio (міжнародна Спільнота Святого Егідія).
Як захистити дітей — це було моє головне питання. Хлопці ще малі, 24 лютого їм було півтора року — вони ще нічого не розуміли. Зараз вони все частіше говорять, що хочуть «до татусика Жені». І це, звичайно, розриває мені серце. Сподіваюся, ми скоро повернемося.
В евакуації я весь свій час, сили і енергію присвячую допомозі українцям. Зі спільнотою ми займалися евакуацією, зокрема й людей з інвалідністю, хворих, які потребують діалізу. Уже на місці, у Варшаві, допомагаємо багатьом, кого війна змусила залишити дім, — і дорослим, і дітям.
Дають сили зустрічі з людьми, можливість принести промінчик у цю темряву — хай навіть і маленький, але він її освітлює.
В такий час ти робиш вибір — за людяність, за любов до людей, до своєї країни. Це те, що стало для мене найважливішим, що наповнює і дає надію.
Подобається нам це чи ні, але більшість людей проводить 90% свого часу в будівлях.
Саме тому важливо, щоб ці будівлі були створені з думкою про фізичну безбар’єрність.
Приміщення визначають нашу роботу, здоров’я та спосіб життя. Через це деякі ЗМІ навіть називають нас «поколінням приміщень». Отже, тут не може бути незначних деталей.
Незалежно від того, будуємо ми аеропорт або кав’ярню, вони мають бути доступними, зручними та безпечними.
До цих принципів не варто ставитися як до зайвого ускладнення. Навпаки: доступність публічних просторів — це база так званого «універсального дизайну», рекомендованого для сучасних міст.
Увага до інтересів та потреб кожного — фундамент людиноцентричного суспільства.
Ольга та Євген — молоді батьки. У 2020-му у них народилися два хлопчики, і це повністю змінило повсякденну рутину пари.
Євген зізнається, що подвійний візок дав змогу по-новому подивитися на інфраструктуру міста. Дії, які раніше здавалися звичайними, тепер перетворюються на спецоперацію. Маршрут кожної прогулянки треба ретельно підготувати заздалегідь через поганий асфальт та бордюри. Вузькі або важкі двері кафе стають проблемою. Навіть спеціальні ліфти у метро, створені для таких випадків, якщо і працюють, то чомусь лише до 22:00.
Окрім роботи, подружжя займається благодійними ініціативами, а Ольга навіть має досвід облаштування офісних просторів для людей з інвалідністю. На її думку, безліч дрібних і недорогих речей — широкі двері, стопер, низький поріжок — можуть відчутно поліпшити досвід багатьох людей у схожих обставинах. Єдине, що потрібно, — подумати про комфорт кожного наперед.
Ольга та Євген — молоді батьки. У 2020-му у них народилися два хлопчики, і це повністю змінило повсякденну рутину пари.
Євген зізнається, що подвійний візок дав змогу по-новому подивитися на інфраструктуру міста. Дії, які раніше здавалися звичайними, тепер перетворюються на спецоперацію. Маршрут кожної прогулянки треба ретельно підготувати заздалегідь через поганий асфальт та бордюри. Вузькі або важкі двері кафе стають проблемою. Навіть спеціальні ліфти у метро, створені для таких випадків, якщо і працюють, то чомусь лише до 22:00.
Окрім роботи, подружжя займається благодійними ініціативами, а Ольга навіть має досвід облаштування офісних просторів для людей з інвалідністю. На її думку, безліч дрібних і недорогих речей — широкі двері, стопер, низький поріжок — можуть відчутно поліпшити досвід багатьох людей у схожих обставинах. Єдине, що потрібно, — подумати про комфорт кожного наперед.
Сходи, що ведуть в улюблену кав’ярню, висока стійка каси в магазині або двері, що крутяться на вході до найближчого ТРЦ. Зазвичай це не ті речі, на які ми звертаємо увагу.
Але варто взяти у руки візок з немовлям чи уявити цей маршрут для людини на кріслі колісному, і звичні місця стане важко впізнати. Кав’ярня, куди доводиться дертися крутими сходами, уже не така гостинна.
Коли мета — створити місце, доступне для кожного, одних будівельних норм навряд чи вистачить. Увага та відверта розмова з різними людьми вартують не менше.
Що це означає для громади? Що життя понад 50% людей стане більш незалежним. Вони матимуть ширші можливості щодо вибору місця роботи чи навчання, зможуть займатися спортом, подорожувати, відпочивати та стануть щасливішими.
Звичні місця неможливо впізнати, коли в руках валіза або візок з немовлям
Покращити життя ~50% громадян можна, прислухавшись до їхнього досвіду та потреб
Від 30 до 50% усього населення планети експерти зараховують до маломобільних груп.
У цьому переліку: люди літнього віку, особи, здоров’я яких погіршене тимчасово (через травму чи хворобу), люди з інвалідністю, вагітні, діти до 7 років або люди з нестандартними розмірами тіла. У деяких переліках до маломобільних груп навіть зараховують іноземних туристів, яким складно пересуватися через мовний бар’єр.
Втілити зміни цілком реально. Особливо, коли громада та місцева влада працюють разом.
Як доказ — повністю безбар’єрне місто, яке до 2024 року має з’явитись в Україні. Від цього статусу Славутич на Київщині відділяють понад 250 ініціатив, які планують втілити у найближчі роки. Щоб безбар’єрність стала новою суспільною нормою, тут вирішили боротися із недоступністю міського простору. І хоча ініціативи безбар’єрності сягають далеко за межі пандусів та розсувних дверей, доступності міських будівель там присвячене важливе місце.
Сходи, вузькі двері, високі прилавки — бар’єри, яких ми зазвичай не помічаємо
Безбар'єрність — це нова норма у розбудові громадського простору
Що таке
фізична безбар’єрність?
Що таке
фізична безбар’єрність?
Це зручна та фізично доступна інфраструктура населених пунктів, транспорту, територій та об’єктів загального користування. Інфраструктура, якою може користуватися кожен, незалежно від стану здоров’я, віку, функціональної спроможності, рівня заробітку, сімейного та фінансового статусу.
Універсальний урбаністичний дизайн — гарант безбар’єрності фізичного оточення: від адаптованої геометрії будівель до розширених функцій громадського транспорту.
Це зручна та фізично доступна інфраструктура населених пунктів, транспорту, територій та об’єктів загального користування. Інфраструктура, якою може користуватися кожен, незалежно від стану здоров’я, віку, функціональної спроможності, рівня заробітку, сімейного та фінансового статусу.
Універсальний урбаністичний дизайн — гарант безбар’єрності фізичного оточення: від адаптованої геометрії будівель до розширених функцій громадського транспорту.
Безбар’єрність стосується кожного
За різними даними, до маломобільних груп населення належать від 30 до 50% українців. Це люди літнього віку, особи, здоров’я яких погіршене тимчасово (через травму чи хворобу), люди з інвалідністю, вагітні, діти до 7 років або люди з нестандартними розмірами тіла.
Та ніхто не має відчувати труднощів при самостійному пересуванні, орієнтуванні в просторі, отриманні послуг або інформації.
Безбар’єрність стосується кожного
За різними даними, до маломобільних груп населення належать від 30 до 50% українців. Це люди літнього віку, особи, здоров’я яких погіршене тимчасово (через травму чи хворобу), люди з інвалідністю, вагітні, діти до 7 років або люди з нестандартними розмірами тіла.
Та ніхто не має відчувати труднощів при самостійному пересуванні, орієнтуванні в просторі, отриманні послуг або інформації.
